Коли нар. и сз.

1) Когда. Сину мій, коли приїдеш до нас? Макс. Коли хліб, тоді й розум. Ном. № 1364. Коли б же се було? єсть мені коли! Мнѣ некогда.

2) Если. Коли ти будеш вірно пробувати, будуть тебе козаки повожаті. Макс. Стоїть вода у кубочку, коли хоч — напийся. Макс.

3) Вдругъ. Коли виводять мого чоловіка. МВ. (О. 1862. III. 72).

4) Коли-б. Какъ-бы. На мене він не нарікатиме, а от коли б ви його не зневажили. К. ЧР.

5) Коли-б. Пусть, чтобъ. Коли-б же ви, воронії коні, а походу не сходили, як ви мою головоньку навіки втопили. Макс.

6) Коли ось. Какъ вотъ. Коли ось лежить дві дороги.

7) Коли не. Какъ. Кабан коли не розбіжиться з перестраху, коли (не) вдариться об дуб. Рудч. Ск. І. 23.

8) Коли́-не-коли. Изрѣдка. Сонце темніє в ряди-годи, коли-не-коли. Ком. II.

9) A коли, то. A иногда. Добрі люде її не забували: то стара тітка прийде, розважить, то дівчатка прибіжать нащебечуть, а коли, то й за собою витягнуть. МВ.

10) Коли разом. Какъ вдругъ. Живемо ми оттакеньки собі приязненько та любо. Коли разом я помічати стала, що Порося щось сама собі думає. МВ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 268.