Ковта́ти, та́ю, єш, одн. в ковтну́ти, ну́, не́ш, гл. Глотать, глотнуть. Мовчав він, мовчав, тілько знай сльози ковтає. Кв. І. 57. Бідна Леся мабуть добре ковтнула знахарчиного зілля од переполоху. К. ЧР. 156. Сли́нку ковта́ти. Видѣть, какъ другіе ѣдятъ, а самому не имѣть возможности. Нашому теляті лиш слинку ковтати. Ном. № 1038. Употребляется и въ болѣе широкомъ значеніи: не имѣть возможности сдѣлать желаемаго въ то время, какъ другіе дѣлаютъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 262.