Кобзарь, ря́, м.

1) Пѣвецъ, акомпанирующій себѣ на кобзѣ. Кобзарі швендяють поміж людьми, грають на кобзах, на бандурах да співають усяких пісень. К. ЧР. 259. І про неї добрим людям кобзарі співають. Шевч.

2) Поэтъ. Кобзарю! не дивись ні на хвалу темноти, ні на письменницьку огуду за пісні. Куліш.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 259.