Клювати, клюю́, єш, [p]одн. в.[/p] клюнути, ну, неш, гл.

1) Клевать, клюнуть. Їдять шляхту, клюють очі. Шевч. 174. Списав спину, що й курці нігде клюнути. Ном. № 4016.

2) Биться (о пульсѣ). Вже жили не клюють. Ном. № 8233.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 254.