Клопотатися, чу́ся, чешся, гл.

1) Заботиться, хлопотать о чемъ. А що хазяйствечком будеш клопотатись, того не бійся. МВ. І. 36. Повеселішала панночка, клопочеться своїм посагом. МВ. (О. 1862. III. 50). Усе мабуть про гетьманство клопочеться, так от і зозвав раду ще в Батурині. К. ЧР. 208.

2) Тревожиться, безпокоиться. Збула добро, клопочуся, бідкаюся з ночі до ночі. МВ. ІІ. 7. Уже і мати почали примічати та клопотатися. МВ. І. 86. Вона потім клопочеться… де, де ділося? Г. Барв. 405.

3) Размышлять. Про инші речі клопочеться він із старим Шрамом. К. ЧР. 135.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 252.