Клопотати, почу, чеш, гл.

1) Безпокоить, утруждать, надоѣдать. Не тра стару клопотати: стара знає, кому дати. Ном. № 2711. Та чого тужиш, та чого плачеш, головоньку клопочеш? Гол. І. 131. Ще не час голівку молоденьку на господарстві клопотати, — нехай погуляє дівчиною. МВ. І. 35. Не клопочи мені голови. Не надоѣдай мнѣ! Не приставай ко мнѣ!

2) Озабачиваться о чемъ. Клопочуть нянькою, так я й пришила.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 252.