Клепати, па́ю, єш и клеплю, клеплеш, гл.

1) Ковать. Коваль клепле, поки тепле. Посл.

2) Отпускать косу. Тне косарь, не спочиває. Не клепає коси. Шевч. 381. Де теє ще у Бога літо, а він уже косу клепа. Ном. № 2614.

3) Бить, звонить в колотушку.

4) Бить. Як почав він мужика то в той висок, то в сей — клепа, клепа — йому, сердешному, аж очі помутились, а той клепа. Рудч. Ск. о) Клеветать. Поніміють, що клепали, гордим серцем промовляли. К. Псал. 25.

6) Клепати язиком. Говорить вздоръ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 250.