Кирпа, пи, ж.

1) Вздернутый носъ. Лічить Енея приступає, очками кирпу осідлав. Котл. Ен. VI. 72. Кирпу гнути. Задирать носъ. А як закуштує школи, вже й одвертає пику, вже й кирпу гне. Левиц. І. 277. Стара не страшна, так молода кирпу гне. Котл. Н. П. 353.

2) = Кирпатий. Ум. Кирпонька. МВ. (КС. 1902. X. 143).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 239.