Кивати, ва́ю, єш, [p]одн. в.[/p] кивнути, вну́, неш, гл.

1) Кивать. Хоч поміра, а таки пальцем кива. Ном. № 3339. Кива головою, наче кобила в спасівку. Ном. № 2418. Не кивай на мене чорними бровами. Мет. 16.

2) Махать. Кивнув на чуру і чура сів коло його. K. ЧР. 248. Кивати дзвонами. Звонить. За шинкаром молоденьким дзвонами кивають, а шинкарку Явдосеньку кіньми ростягають. Гол. Кивати п’ятами. Шляться, шататься. П’ятами киває, бо діла не має. Ном. № 11049.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 236.