Каятися, ка́юся, єшся, гл.

1) Каяться. Вони проповідували, щоб каялись. Єв. Мр. VI. 12. Роскажи людям… нехай пам’ятають на праведний суд Божий, бо вже мученик Іван у Київі, в печерах, по шию в землі стоїть; а як увійде зовсім у землю, тогді ніколи буде каяться. ЗОЮР.

2) Раскаиваться, сожалѣть о сдѣланномъ. Не потурай їй, жінко, бо каятися будеш. МВ. Не кайся, рано вставши, молодо оженившись. Ном.

3) Каятися на кому. Перестать грѣшить при видѣ наказанія, постигшаго за грѣхи кого-либо. Ном. № 3910.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 229.