Качати, ча́ю, єш, гл.

1) Катать. Вони і ну його качати да вертіти, поки аж прочунявся він. Рудч. Ск. І. 136.

2) Катать бѣлье. Старша сестра коня сідлала, а середульша хустку качала. Макс. (1834) 117.

3) Раскатывать тѣсто. Хомиха качала корж. Левиц. І. 5.

4) Повалить и грызть (о собакахъ). Скажена собака нашого Рябка качає. Свої собаки шкодить стали: з овечок перше вовну драли, а далі мняса забажали та й ну що дня овець качать. Гліб. 118.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 227.