Карбувати, бу́ю, єш, гл.

1) Нарѣзывать, дѣлать нарѣзы. Харьк. г.

2) Рѣзать, сѣчь. І тих двох братів порубали, тіло козацьке карбували.

3) Анатомировать. На другий день лікарь її карбував, — каже: вмерла. О. 1861. VII. 3.

4) Замѣчать, ставить въ счетъ. Дивиться господарь скалубиною, що робить жовнір з господинею; дивиться, дивит, а все карбує, на свою жіночку дрючок готує. Гол. І. 147. Отсюда переносно: давать въ долгъ. Мусить гаспедська Настя (шинкарка) карбувати тобі. К. Бай. 39.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 221.