Карати, ра́ю, єш, гл. Наказывать, карать. Було тобі знати, як Байду карати: було Байді голову істяти. Н. п. Доля карає і вельможного, і неможного. Ном. № 1729. Мене, браття, милосердний Господь б’є й карає: хлібом і сіллю, скотиною і дитиною. Грин. III. 693. Кого Бог кара на світі, то й вони карають. Шевч. 80. Сло́вом карати. Корить, бранить. Він не б’є мене, не лає, він мене словом карає. Мет. 263. На го́рлі кара́ти. Предавать смертной казни. КС. 1885. VII. 448.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 220.