Канюка, ки, об.

1) Попрошайка.

2) Ув. отъ каня. Вх. Пч. І. 16. Летіла канюка, постреляна з лука. Чуб. V. 833. Канюкою сидить. Ном. № 2768.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 215.