Кантар, ру, м.

1) Узда, недоуздокъ. Чуб. VI. 111, 403. Сивий коник, — кантарь на нем. Гол. III. 436.

2) Родъ ручныхъ небольшихъ вѣсовъ. Ум. Кантарок. См. Канту́рь.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 215.