Калічити, чу, чиш, гл.

1) Увѣчить, калѣчить. Скинь її (свиту) зараз, скинь!. Ти себе покалічиш. — А селяне носять та й не калічать же себе. Левиц. Пов. 159.

2) Уродовать, искажать, извращать. Не з щиростю… приступає до рідного слова, та і почне його калічить. О. 1861. IV. 34.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 211.