Кал, лу, м.

1) Грязь. Ой гей, воли, та гей помалу, та витягніть мене із калу, та поставте мене на суши. Грин. III. 367. Як посієш ячмінь та овес у кал (= поки земля ще мокра), так вони тебе нарядять і в жупан. ХС. І. 75. Земля взялась од крови калом. Котл. Ен. Бодай мої сльози сину, на кали не впали. Н. п. Посадив на кал (кого). Поставилъ въ безвыходное положеніе. Ном.

2) У Кулиша употреблено въ значеніи: калъ, пометъ. І зчезне він, мов кал його, без сліду. К. ІОВ. 43.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 208.