Зіпа́ти, па́ю, єш, гл.

1) Кричать, орать. О. 1862. І. 42. То піп дурний — нащесерце зіпає. Ном. № 12464.

2) = Зіхати 2 и 3. Курєтко туй-туй здохне; от іще зіпає ледві. Вх. Зн. 22.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 154.