Зринати, на́ю, єш, сов. в. зо(і)рнути, рну, не́ш и зринути, ну, неш, гл.

1) Выплывать, выплыть на поверхность воды, вынырять, вынырнуть. Уже ж сьому синьому каменю на верх не зринать, а павиному піру на дно не тонуть. Чуб. V. 607. Утоплений сам зринув. Харьк. у.

2) сов. в. Спрыснуть, сорваться, выскользнуть. Покинути відьму тим очкуром, — допіру не втече вона… з очкура не зрине. Драг. 73. Колесо зірнуло. Кінь з недоуздка зірнув. Харьк. г.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 183.