Зривати, ва́ю, єш, сов. в. зірвати, рву, веш, гл.

1) Срывать, сорвать. К. Досв. 57. Рудч. Ск. II. 60. Квітку зірвала, за голову клала. Чуб. III. 303.

2) — бунт. Поднять бунтъ, возмущеніе. Звели нам під москалів тікати, або звели нам з ляхами великий бунт зривати. Макс. (1849). 76.

3) Зірвати бики. Выпречь быковъ изъ ярма. Вх. Зн. 22.

4) — спину, мишки. Лѣченіе поясницы посредствомъ оттягиванія руками кожи отъ спины. Миргор. у. Екатер. у. Слов. Д. Эварн.

5) Зірвана дорога. Дорога съ замерзшею на ней грязью, изрѣзанною раньше колесами. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 183.