Золотник, ка́, м.

1) = Золотарь 1. Ой ходімо ж ми до ковальчика, до ковальчика, до золотника, покуймо ж собі мідяні човна, мідяні човна, золоті весла. АД. І. 1.

2) Раст. a) Potentilla tormenloides. Вх. Пч. І. 12; б) Geranium sanguineum. Шух. І. 21.

3) Золотникъ. Лихо приходить пудами, а сходить золотниками. Ном. № 1968.

4) Матка. Желех. Примовляння, як підбірають животи, коли осунуться: «Золотий золотничку, стань собі на містечку; де поставив тебе отець і мати, тут тобі довіку стояти». Грин. II. 17. Ум. Золотничо́к.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 178.