Золити, лю, лиш, гл.

1) Бучить, щелочить. Вас. 169, 157. Золиш полотно. Грин. І. 17.

2) Грызть голову. Мир. Пов. II. 48. Золить тебе, та й золить (жінка); доки ти мене золитимеш? Канев. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 178.