Знати, знаю, єш, гл.

1) Знать. Хто ж в світі знає, що Біг гадає! Ном. № 29. Знаю тебе, хто єси. Єв. Мр. І. 24. Десь ви не знаєте любощів ізроду. Мет. 93.

2) Видно, замѣтно. Знати, Марусю, знати, в которій вона хаті. Мет. 234. З ким стояла, говорила — підківоньки знати. Чуб. III. 112. Знати милу по личеньку, що не спала всю ніченьку. Лавр. 115.

3) Видно. Знать не дуже добачали старі очі. Левиц. І. 2.

4) Съ отрицаніемъ. Неизвѣстно. Не знати, щоб то значило. О. 1862. VI. 96. Не знать, де ділось. ЗОЮР. II. 34. Чоловік не знать куди і подавсь. Стор. МПр. 59. Не знать по якому говорять. Се я не знать чого злякалася. Г. Барв. 195. Послѣднее выраженіе имѣетъ также значеніе; пустяка испугалась. Выраженія не знати що (чого, чому и пр.), не знати за що — значатъ не только неизвѣстно что, за что, но также имѣютъ смыслъ: ничтожная вещь, маловажная причина, пустякъ, изъ-за пустяка. Чого тобі смутитись не знать чим? МВ. (О. 1862. III. 63). Бідкається не знать чим. Ном. № 13685. Не знать за що зазмагались.

5) Знай. Будто, какъ будто. Стара верба похилилась над ним, знай та ненька рідна над своїми діточками. Федьк. Пов.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 170.