Змовляти, ля́ю, єш, сов. в. змо́вити, влю, виш, гл.

1) Говорить, проговорить, промолвить. І риба річ премудру твою змовить. К. Іов. 26. Змов мені одно словечко. Г. Барв. 72.

2) Сговаривать, сговорить. Мене змовили за багатого одинця. Г. Барв. 475. Як змовляють, то сто коней дають, а як змовлять, то чортма і одного. Лебед. у. В суботоньку змовляли, в неділеньку звінчали. Маркев. 87.

3) Заговаривать, заговорить (о знахаряхъ). Баба пристріт змовляє. КС. 1893. VII. 76.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 167.