Здиба́ти, ба́ю, єш, сов. в. зди́бати, баю(блю), баєш(блеш), гл. Встрѣчать, встрѣтить. Костю, чи не здибали-сте де мого Михаська? Камен. у. Ідуть, ідуть, здибають пана. Рудч. Ск. І. 162. Як вас (літа) здибле лиха доля, будьте коротенькі. Гол. І. 273. Біда здибав легко, а трудно її збутися. Ном. № 2171. Він нас здибав за селом. Камен. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 143.