Зго́да, ди, ж.

1) Согласіе; миръ. Пригоди учать згоди. Ном. № 1751. Лучча солом’яна згода, як золота звада. Ном. № 3279.

2) Соглашеніе, примиреніе. Пани, теє зрозумівши, згоду учинили, підкинувшись під Умань, Гонту ізловили. Макс. (1834). 126.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 139.