Зганя́ти, ня́ю, єш, сов. в. зігна́ти, зжену́, не́ш, гл.

1) Сгонять, согнать съ чего, прогонять, прогнать откуда. Послухай ти, чуро: чи то гуси кричать, чи лебеді ячать?. Коли гуси кричать, або лебеді ячать, то зжени. Макс. (1849), 26. Свою матір рідненьку, удову стареньку, зневажали ти з домівки зганяли. Мет. 346.

2) Сгонять, согнать въ одно мѣсто. Бігає за скотом, зганя докупи всіх. Рудч. Ск. II. 188.

3) — з сві́ту. Губить, погубить, лишить жизни, убить. Чи ж я кого з світу зігнав, чи я в кого одняв? Чуб. V. 233.

4) — ти́рсу. У гребенщиковъ: соскабливать, соскоблить ножемъ и сгладить шероховатую поверхность гребня. Вас. 163.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 137.