Зга́дувати, дую, єш, сов. в. згада́ти, да́ю, єш, гл.

1) Вспоминать, вспомнить. Нема гірше, як в неволі про волю згадувати. Хата, 80. Дарувала шиту шовками хустину, щоб згадував на чужині. Хата, 87. Згадай, який прийшов до мене, що ні сорочки не було. Котл. Ен. І. 32. Згадала баба дівера, що добрий був. Посл.

2) — га́дку. Думать, подумать. Не згадаю гадки, не змишлю я мислі. Рудан. І. 13.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 136.