Звіря́ти, ря́ю, єш, сов. в. вві́рити, рю, риш, гл.

1) Провѣрять, провѣрить, вывѣрять, вывѣрить. Я його вже звірила за того карбованця. Н. Волын. у. Я звірив на собі, що нема й гірше, як води вип’єш з холоду. О. 1861. V. 70.

2) Довѣрять, довѣрить. Він на ню звіряв усе своє добро. Зміев. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 133.