Зві́рчувати, чую, єш, сов. в. вверті́ти, рчу́, ти́ш, гл.

1) Скручивать, скрутить. Усі на його і напали, на смерть звертіли і зім’яли. Котл. Ен.

2) Соединять, соединить двѣ доски, планки и пр., просверливъ дыры и вставивъ въ нихъ соединительные шипы. Канев. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 132.