Звід, зво́ду, м.

1) Уничтоженіе, разореніе. Так їм на звід пішлось; не один пан у нас звівся; поживе оце, поживе, та й спустує, бур’яном поросте й двір.

2) Обманъ. Чи її щиро любиш? Бо як єї держиш у зводі, долю її загубиш. Гол. III. 392.

3) Очень (въ колодезѣ). Ой у полі криниченька на чотирі зводи. Чуб. V. 102.

4) Родъ ловушки съ пружиной для ловли лисиць, волковъ и пр. Шух. І. 237.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 131.