Зворуши́ти, шу́, шиш, гл.

1) Зворухнути. Хотіли удвох скотить на віз того кабана, — та й не зворушать з місця. Рудч. Ск. І. 157.

2) — зе́млю. Поднять, вспахать. Зворуши землю уміючи та посій доладу. Хата. XV.

3) Всколебать, всколыхнуть. Як махнемо хусткою…, то ми зворушили на тому місці воздух. Дещо, 75.

4) — люди́ну, се́рце. Встревожить, взволновать, растрогать. Одного прегарного літнього дня громаду села Кукуріківщини зворушив випадок надзвичайний. Г. Барв. 350. Як вона зворушила моє серце! Як давно не зазнавав я почування такого високого. Г. Барв. 496.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 136.