Зви́чай, ча́ю, м.

1) Обычай; обыкновеніе. А я такий звичай маю, що по повній випиваю. Чуб. V. 1096. Свої́м звич́аєм. По обыкновенію, по своему обыкновенію. Сходились люде і своїм звичаєм навчав їх. Єв. Мр. X. 1.

2) Приличіе. І дітки звичай знають. Ном. № 2850. Слово неправдиве звичаю не знає. Лавр. 123.

3) Нравъ. Ум. Звича́єк, звичає́чок. Поміж людьми помоталася, звичаєчків та набралася. МУЕ. III. 160.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 130.