Збува́ти, ва́ю, єш, сов. в. збути, збу́ду, деш, гл.

1) Сбывать, сбыть. Важко нам убогим своє добро збувати. МВ. ІІ. 7.

2) Избавляться, избавиться отъ чего. Не збуду смутку, а ні вдень, ні вночі. Чуб. V. 358.

3) Не збува́ти. Всегда быть, всегда находиться, имѣться. Чг. 27. Що нагаєчка, що дротяночка, із колочка не збуває. Чуб. V. 220. А в жінок не збуває до розмови: то дівування згадають, то се, то те, то про лиху долю не наговоряться. Св. Л. 5. Сьому не збувало на сльози. Св. Л. 110. На ро́зум не збува́ти (кому́). Быть умнымъ. Людина добра і на розум йому не збувало. Св. Л. 129.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 126.