Збочи́ти, чу́, чи́ш, гл.

1) Уклониться въ сторону. Павлогр. у. Козак бачив (дівчину край долини), конем збочив. Гол. І. 120.

2) Покривить душою, сдѣлать несправедливость. Зміев. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 125.