Збача́ти, ча́ю, єш, сов. в. зба́чити, чу, чиш, гл.

1) Извинять, извинить. Нехай тобі Бог звидить і збачить. Ном. № 4129. От же Господь їй, лиходійці, сього й не збачив: хоч не скірен, та влучен. Г. Барв. 52.

2) Замѣчать, замѣтить, увидѣть. Вх. Уг. 240.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 122.