Заї́здити, джу́, ди́ш, сов. в. заї́хати, ї́ду, деш, гл.

1) Заѣзжать, заѣхать. Заїхав на чужину. Їхав козак із війни, та заїхав до вдови. Чуб. V. 66. Заїхав за Дунай, та й додому не думай. Ном. № 708.

2) Успѣвать, успѣть доѣхать. Ми ще засвітла заїдемо у Горовицю. Уман. у.

Заї́здити, джу, диш, гл. Заѣздить, изнурить ѣздой. Заїздив коника, заїздив другого… Скажи, серце, правду, чи що буде з того. Чуб. V. 116.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 43.