Затяга́ти, га́ю, єш, сов. в. затягти́, гну́, неш, гл.

1) Затягивать, затянуть. Не можна затягати нитку на шиї, бо нечистий задавить. Грин. II. 25. Нуте, хлопці чорнобривці, затягайте неводи. Чуб. III. 123. Бери воли та затягай вози. Грин. III. 571.

2) Затаскивать, затащить. Під білою березою козаченька вбито, ой убито, вбито, затягнено в жито. Чуб. V. 375.

3) Затягивать, затянуть, завлекать, завлечь; приглашать, пригласить. Суд не затяга, та суд і не одпуска. Ном. № 7372. Дівка Санджаківна на встрічу вихожає, Алкана-пашу в город Козлов зо всім військом затягає. АД. І. 211. — на хліб. Приглашать на угощеніе. Буду панів і козаків на хліб, на сіль затягати. Мет. 415.

4) Вербовать, навербовать. КС. 1883. IV. 751. Затягли́ затя́г. Навербовали отрядъ, шайку. КС. 1883. II. 298.

5) Пріобрѣтать, пріобрѣсть, получить. Забув Грицько про великий посаг, який думав затягти за жінкою. Мир. ХРВ. 77. За жінкою яку худобу затяг! Мир. ХРВ. 349. Затяг таки, заробив грошей. Харьк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 111.