Заставля́ти, ля́ю, єш, сов. в. заста́вити, влю, виш, гл.

1) Закладывать, заложить. Оце кожух заставила та купила борошна. Харьк.

2) Заставлять, заставить, загораживать, загородить.

3) Уставлять, уставить. І стравами столи твої заставить. К. Іов. 80.

4) Заставлять, заставить, принуждать, принудить. Заставила мене мати тонку пряжу прясти. Лавр. 66.

5) Опускать, опустить шлюзный ставень. У лотоках заставочки мельник заставляє. Чуб. III. 178. б) — діло ким. Поручать, поручить кому дѣло, ставить кого на работу какую нибудь. Въ похорон. причитаніи мать обращается къ умершей дочери: Ким я буду те ділечко заставляти, як тобою заставляла? Мил. 220.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 100.