Заста́ва, ви, ж.

1) Залогъ. Шинкарочко мила, усип меду-вина, бери на заставу коня вороного. Чуб. V. 29. А тут ще нема чого шинкарці і в заставу оддать. Рудч. Ск. II. 21. Положившії нову свиту і кожух в заставі. Мкр. Н. 3.

2) Застава, пограничная стража. А у Тендрові острові Семен Скалозуб з військом у заставі стояв. АД. І. 217. Застави хоть стояли, та не густо, сторожа не пильнувала так, як от тепер по Збручеві, чи що. МВ. Ще недавно по тій річці застави стояли, по заставах орандарі мито з людей брали. К. Досв. 122.

3) Хоругвь. Зійди, Господи, з неба, бо нам тя ту треба — заставу вишивати. Гол. IV. 423.

4) За́става. Ловушка для лѣсного звѣря. Шух. І. 235. Ум. Заста́вонька. Не веліла мати заставоньки брати. Чуб. V. 89.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 100.