Засні́чувати, чую, єш, сов. в. засніти́ти, чу́, тиш, гл.

1) Засыпать, засыпать, забить (чѣмъ-либо сыпучимъ). Побігла б по його сліду стежками, перелазами, да снаги не маю, наче хмелиною ноги спутано, очі заснічено — т. е. засыпано землею въ могилѣ. Г. Барв. 78.

2) — о́чі. Отвести глаза, отуманить, одурачить. Та вони, прокляті цигани, так тобі заснітять очі, шо ти й сам не зчуєшся, як і гроші їм викинеш. Миргор. у. Слов. Д. Эварн.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 98.