Запоро́шувати, шую, єш, сов. в. запороши́ти, шу́, шиш, гл.

1) Начинать, начать пылить, сыпать (о снѣгѣ и пр.). Сніг то запорошить, то перейде, то знов запорошить. МВ. (О. 1862. I. 92).

2) Запыливать, запылить, запорошить. Перед нею став і сам Опанас, але не запорошеним ратаєм. Г. Барв. 347.

3) О глазѣ: засорять, засорить. Не дивись високо, бо запорошиш око. Ном. №2551.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 84.