За́па́л, лу, м.

1) Жаръ, горячность; пылъ, пылкость; воодушевленіе. В такім запалі він був і справді трохи похожий на героя Иліяди. Левиц. Пов. 16. В запалі налеты на Маса, як на мале курча шулік. Котл. Ен. VI. 32. Мов з запалу до забави, все грав, словом не озвавсь. Мкр. Г. 15.

2) — у горлі. Воспаленіе въ горлѣ. Вх. Зн. 20.

3) Затравка у ружья. (Черном.). Въ слѣд. стихахъ пѣсни употр. повидимому въ значеніи: выстрѣлъ. Вдарили разом з самопалов в седмі — п’ятдесят запалов. АД. І. 246.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 75.