Замути́ти, чу́, тиш, гл.

1) Замутить, возмутить. Воно у нас таке тихе та любе, що сказано й водою не замутить.

2) — тишу. Нарушить тишину. Навспинячки Христя ходила, щоб не замутити тієї тиші, що панувала в хаті. Мир. Пов. І. 121.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 70.