Залуча́ти, ча́ю, єш, сов. в. залучи́ти, чу́, чиш, гл.

1) Завербовывать, завербовать, затянуть въ свою компанію, залучать, залучить. І веселились у чернечих душах, що Конашевича до себе залучили. К. МБ. II. 135. На зіму хто небудь залучить мого дідуся скотину порати, вірьовки плести. Г. Барв. 355.

2) Загонять, загнать домой домашнее животное (изъ стада). Кожне своїх овець залучало додому. Мир. ХРВ. 45. Залучав скотину. Мкр. Г. 55. Гусей або утяток з річки залучити. Мкр. Н. 35.

3) Доставать, достать, получать, получить. Оце було, як залучить собі яблучко въ кишеньку, дак і закличе мене в хлівець: «На, мамо!» Г. Барв. 433. — слави. Пріобрѣсти славу, прославиться. Ой не схотів та пан Сива козакам служити, він пішов же до ляшеньків слави залучити. Макс.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 61.