Заку́рюватися, рююся, єшся, сов. в. закури́тися, рю́ся, ришся, гл.

1) Начинать, начать дымить, задымиться. Занялось хати, перекинуло вогонь на другу, — он уже й та закурилася. Бода́й тобі закури́лось. Бранное пожеланіе пожара. Що не по їх, зараз: «щоб і подзвонилось, щоб і закурилось». Г. Барв. 438.

2) Закуриваться, закуриться. Ніяк не закурюється люлька, — тютюн вохкий.

3) Закапчиваться, закоптиться, потемнѣть отъ дыму. Увесь дім закуривсь і почорнів од диму. Стор. МПр. Огнище розложив таке, що аж небо закурилось, аж до Бога дим дойшов. Драг. 17.

4) Начинать, начать пылить, запылить. Не жаль мені доріженьки, що закурилася. Гогорится также и о снѣгѣ. От схопилась хуртовина, закурилася долина. Щог. В. 30.

5) Запыливаться, запылиться, покрыться пылью.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 56.