Закуві́кати, каю, єш, гл.

1) О свиньѣ: закричать, завизжать. Сів (вовк) на свиню, прибіга в село; вона як закувіка — аж вовк перелякавсь. Рудч. Ск. І. 3.

2) О совѣ: закричать. На чиї хижі кувік (сова) заковіче, того до гробу кліче. Вх. Уг. 248.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 55.