Закипа́ти, па́ю, єш, сов. в. закипі́ти, плю, пиш, гл.

1) Закипать, закипѣть. Казаночок закипає. Хата, 6. Закипіло сине море. Шевч. 48.

2) — кро́в’ю. се́рце кро́в’ю закипа́є. Употребляется для выраженія высокой степени мучительныхъ душевныхъ страданій. Що в козака серце замірає, а в дівчини кров’ю закипає. Чуб. V. 135.

3) Начинать сердиться, разсердиться, разгнѣваться. Закипів же й я тоді: «Да ти, кажу, Якове, говори доладу!» МВ. І. 107. То же значеніе — гніво́м. Злякаються усі правдиві люде і закиплять гнівом на нечестивих. К. Іов. 38.

4) Так шку́ра на тобі́ й закипи́ть! Будешь вся избита. Г. Барв. 287.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 48.