Зака́л, лу, м. и зака́ла, ли, ж.

1) Въ хлѣбѣ: закалъ, нерыхлый слой хлѣба надъ нижней коркой.

2) Трещина, скважина. Направо ся тягне широкий мур, а в мурі щось чути, шепоче, вендровник звертає там очі, аж тутки в закалі, гей срібний шнур, збігаються нори в студений чур. Федьк. I. 93. Ум. Зака́лець. Такий хліб удався, що кіт би за шкуру сховався: закалець на палець. Ном. № 12283.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 45.