Зака́зувати, зую, єш, сов. в. заказа́ти, кажу́, жеш, гл.

1) Приказывать, приказать, наказывать, наказать, дѣлать, сдѣлать распоряженіе. Ой заказано і загадано всім козаченькам у військо йти. Маркев. 24. Поховали його, як він заказав. Мнж. 36. Тепер закажу світові всьому: нехай не вірить ніхто нікому. Н. п.

2) Запрещать, запретить. Як я в матері гуляла, — мати не спиняла, а тепера іспинила чужая дитина, і світ мені зав’язала, гуляші, заказала. Грин. III. 86. Ой мені мати заказала, щоб я з тобою нігде не стояла. Мет.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 45.